Навчався Є. Маланюк в Новоархангельській початковій школі. Відзначався блискучими знаннями. Продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі.
У часи навчання значно розширився світогляд Маланюка, пробудились творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру. У тринадцятирічному віці хлопчина починає віршувати.
1914р. Перша світова війна стає на перешкоді навчанню. В 1915р. юнак стає курсантом Першого Київського військового училища, яке закінчує в січні 1916р.
Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші (Польща). Тут Є. Маланюк багато пише. Видає гектографічним способом журнал «Веселка» (1922—1923рр.), в якому й сам починає друкуватися. Інтерновані вояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси, влаштовували різні культурно-освітні акції.
Маланюк прагнув розібратися, що привело до поразки УНР, до цього поневіряння співвітчизників у чужих краях. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді щемливих, гірких і часто жорстких поетичних рядків.
Восени 1923р. поет виїхав до Чехословаччини. Брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та ін.
1925р. в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос». Цією книгою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926р.), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця.
Саме це: войовничий дух, звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт» «свяченого ножа», розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше покоління представників діаспори. Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації.
З 1929 р. жив у Польщі.
Плідно співпрацював із журналами. На варшавський період припадає вихід у світ 4-х книг поета, з'являються десятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки вітчизняної і світової культури (Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, Я. Щоголев, Г. Чупринка, І. Бунін, М. Бажан, та ін.). Публікуються переклади з інших літератур (Шарль Бодлер, Микола Гумільов).
З 1944 р. жив у Німеччині.
У червні 1949 року поет переїжджає до США. За океаном з'являються друком його збірки, продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси.
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968р. у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія.
Ідея утвердження державності України — центральна ідея поетичного Універсуму Євгена Маланюка.