Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, згодом у Миргородській початковій школі. У 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив 1884 року. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету (1884—1890) але не закінчив.
У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком «Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний, Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілка й Михайло Старицький. З розгорнутого списку надбань світової літератури, які, на думку учасників «Плеяди», треба було поширити українською мовою, він узяв на себе переклади з французької, іспанської та італійської. Перекладав Дантове «Пекло», п'єси Мольєра й Бомарше, поезії Байрона, Беранже, Ади Негрі.
Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою.
Після закінчення навчання Самійленко працював на телеграфі, потім на посаді секретаря редакції. Врешті склав іспит на нотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянка на Чернігівщині, де й працював до 1917 року.
За української державності служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини.
Після сумних подій (смерть обох доньок) затужив за Україною і повернувся до Києва. Працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою.
12 серпня 1925 року його не стало. Похований Володимир Іванович Самійленко на цвинтарі в Боярці під Києвом за козацьким звичаєм.
Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики.
Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький.
Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики: перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, твори О. Пушкіна і В. Жуковського і М. Гоголя.
Торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті, почуття любові до України, визначився як поет-сатирик з засудженням ура-патріотизму, автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917).
Одним з найвідоміших віршів є «Вечірня пісня», яка покладена на музику Кирила Стеценком.