З 11 років працював на на содовому заводі.
Одержавши домашню підготовку від батька, Володимир вступив одразу на третє відділення, що відповідає нинішньому третьому класу. Заняття лірик відвідував не завжди регулярно, через брак взуття та одягу. Після закінчення початкової школи В. Сосюра вступив тут же, у Верхньому, в ремісниче училище на слюсарне відділення.
Володимир Сосюра брав участь в Українській революції в Армії УНР, пізніше перебував у Червоній армії.
По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—1923рр.) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—1925рр.); належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Перший вірш (російською мовою) надрукував 1917р.. Раптову славу принесла йому революційно-романтична поема «Червона зима» (1922р.), визнана за найвидатніший зразок поетичного епосу громадянської війни в Україні.
Починаючи з раннього періоду творчості, в поезії Сосюри знайшли відображення і суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-их років неможливість поєднати відданість більшовицькій революції з почуттям національного обов'язку: поема про внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст») «Два Володьки» (1930р.), відразу після виходу заборонена збірка «Серце» (1931р.). Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму (недрукована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа», 1930р.).
На початку 30-их років це призвело Сосюру до конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920р. На тлі голодної смерті мільйонів українських селян, і репресій та розстрілів діячів української культури за постишевщини це довело Сосюру до межі психічного розладу.
У 1941р. евакуйований до м. Уфа. У 1942р. працював в Українському радіокомітеті у Москві, у 1943р. — у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини».
У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944р.
У поета виникла психічна хвороба і він був змушений декілька разів лягати до лікарні. Незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі за його можливості.
У 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Підкосив Сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання.
«…вони з мамою поїхали якось у Кончу-Заспу і через день-два тато помер», — згадував син Володимир.
Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Його співучі й повні незглибної ліричної стихії поезії вражають задушевністю, революційним запалом і пристрастю інтимних почувань. Основні джерела, якими живилася лірика Сосюри (народна творчість, Тарас Шевченко і пізніші лірики), перетопилися в його поезії на оригінальний стиль, позначений класичною простотою вірша, співучістю і романтичним піднесенням.