Навчався в Харківському, пізніше в Ростовському реальному училищі, звідти його виключено за зв'язки з народниками: читав та поширював заборонену літературу. Продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). У Львові зокрема познайомився з І. Франком.
• З 1897р. — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського та інших. Член РУП (Революційна українська партія).
• 1901р. — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
• 1910р. — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
• 1917р. — один із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру.
• 1920р. — емігрував за кордон. Жив у Варшаві.
Невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.
Після повернення в Україну (1926р.) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.
У 1934р. М. Вороного заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім вислано на Одещину.
7 червня 1938р. розстріляний.
10 листопада 1957р. ухвалою президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного реабілітовано.
Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання. Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу, розкриває трагізм духовної самотності.
Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів.
Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.