Здобув середню освіту. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Миколу прослухав О. Довженко і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви великою знаменитістю, проте столиця геть неприхильно зустріла вже сформованого і режисера, і літератора.
Працював на кіностудії ім. О. Довженка, пише сценарії, знімає художні стрічки, знімається у кінофільмах, пише вірши, писав прозові твори, працює над дитячими творами.
Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989р. до 1993р. в українському відділенні ПЕН-клубу (міжнародна неурядова організація, яка об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів).
Творчість Миколи Вінграновського характеризується інтимно-сповідальним стилем, вишуканим естетизмом та тонким відчуттям прекрасного. Його поезія відрізняється кадровістю, великою кількістю новотворів, яскравою образністю. Стиль ранньої творчості поета пов'язується із неоромантичною концепцією, а у другому періоді помітні дедалі виразніші вияви модерністської естетики, яка спрямована на новаторське моделювання метафоричного художнього світу.
Творчість Вінграновського характеризується еволюцією його стилістично-світоглядних акцентів: від космічно-амбітного розмаху, від гучноголосих громадянських інтонацій — до стишення, інтимізації, пом'якшення нот і обертонів, до локалізації і поглиблення тем і мотивів.
Жанрова палітра лірики поета надзвичайно різноманітна: у творчому доробку автора крім класичного сонета й елегії, є медитація, романс, станси, японське хокку, верлібр, вірші, написані гекзаметром та античним елегійним дистихом.
Похований у Києві на Байковому кладовищі, (ділянка № 49а).