У 1851—1856рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії. 1858р. Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860р. родина Лисенків переїздить до Києва, і Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до Київського університету. Навчаючись там, обидва стали членами Київської (Старої) громади, яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями Михайлом Драгомановим, Петром Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них.
Старицький та Лисенко пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні 1861р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі. Того ж року, повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною.
1864р. повертається до Київського університету, але навчається вже на правничому факультеті. 1865р. закінчує навчання у Київському університеті.
В 1871р. оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер.
У серпні 1883 року Михайо Старицький очолив першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.
1885р. через низку причин Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.
В 1895р. митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904р. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1, 2 ряд).
1948р. на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Морітурі».
Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881р.), «У темряві» (1893р.), «Талан» (1893р.).
Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890р.).
Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897р.), «Маруся Богуславка» (1899р.).
В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.