У 1919—1923рр. здобував середню освіту. Олег знав дев’ять мов, грав на фортепіано та скрипці.
1923р. родина Кандиби переїхала до Праги.
Записався слухачем на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова в Празі, записався на лекції в Український вільний університет, записався вільним слухачем філософського факультету Карлового університету в Празі. Влітку 1926р., склавши додаткові іспити з латині, став звичайним студентом університету. Роки навчання — 1924—1929. Восени 1930р. захистив дисертацію на звання доктора філософії.
Бере участь в історичних конференціях, публікує наукові статті. Загалом діапазон наукової діяльності О. Кандиби охоплював, окрім археології, історію, історію мистецтва, етнографію, літературу.
З початку 1930-х років О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет.
Олег Кандиба — автор поетичних збірок:
• «Рінь» (1935р.)
• «Вежі» (1940р.)
• та посмертно виданої «Підзамче» (1946р.)
• перевиданих у збірках «Поезії» (1956р.)
• та «Величність» (1969р.),
низки праць з археології, у 1941р. під псевдонімом Д. Кардаш у Празі видав працю «Євген Коновалець».
Був членом Організації українських націоналістів (ОУН), яка своєю головною метою декларувала створення і зміцнення самостійної єдиної української держави.
Таємно обвінчався з Катериною (Калинкою) Білецькою.
Під час Другої світової війни (1939-1945рр.) фашисти оголосили націоналістів своїми головними ворогами на окупованих українських територіях. Гестапо сотнями знищувало мельниківців (ОУН). Гестапо арештувало Ольжича у Львові 25 травня 1944р.
Його кинули до концтабору Заксенхаузен. Там Ольжич помер під час допитів. Через місяць, дізнавшись про це, у Празі помер його батько Олександр Олесь. А ще за кілька днів у Катерини народився син, якого теж назвали Олегом.