Народилась в селі Ільїнському під Москвою. У 1918р. разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії.
З липня 1922р. родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР. У 1922—1923рр. навчалася на Українських матуральних курсах. У 1923—1929рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі.
1928р. розпочала літературну діяльність. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.
З вересня 1929р. по 1939р. проживала у Варшаві. Для Теліги настали скрутні часи (бідність, проголодь, відсутність роботи), які вона з гідністю витримала та продовжила активну мистецьку та громадську діяльність.
22 жовтня 1941р. вона прибула до окупованого німецькою армією Києва. Тут очолила Спілку українських письменників, співпрацювала з редакцією газет.
Почалися арешти націоналістів. У приміщенні Спілки гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Михайло Теліга, який до Спілки не належав, а був там разом з Оленою, цією можливістю не скористався і був арештований разом з нею.
Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942р. прийнято вважати днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних нацистами в Бабиному Яру.
У 38 існуючих віршах Теліги прозвучав її неповторний голос, притаманна її творчості особливість, яку літературознавці визначили як «пасіонарність любовної лірики». У вірші «Мужчинам» звучить передчуття бою, в який жінки зберуть своїх чоловіків. Їхня місія — дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух.