Учитися грамоти Тарас Шевченко почав восени 1822р. в місцевого дяка Совгиря. Того часу ознайомився з творами Григорія Сковороди. Після смерті матері виховувався батьком та мачухою, яка жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом. У 1825р. помирає батько. Тарас іде у найми.
Відчуваючи великий потяг до живопису, «вчився» малярству, мав учителів-малярів.
Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика.
Переїхавши 1831р. до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.
У 1836р. познайомився з Василем Жуковським. Навесні 1838р. Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина. Лотерея відбулася 4 травня 1838р., а 7 травня Шевченкові видали відпускну.
Після викупу Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там — улюбленим учнем Брюллова. Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією.
Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав у 1840р. під назвою «Кобзар». Шевченкові вірші справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою мовою».
Перша подорож Україною: У 1843р. Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав друзів, знайомих, родичів. Познайомився з багатьма видатними людбми. 1844р. виїхав з України до Петербурга.
1845р. Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв із проханням дати йому звання художника. Рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення. Також Шевченко подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду в Україну й вільного проживання там. Ухвалили.
Друга подорож Україною: Весну, літо й осінь 1845р. Шевченко провів на Полтавщині. Малював портрети й краєвиди. Гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину. Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.
Тяжко захворівши, наприкінці 1845р. написав вірша «Заповіт», у якому закликав до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.
Навесні 1846р. Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства — таємної політичної організації. Шевченка заарештували у квітня 1847р. й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув'язнили в казематі. В Орській фортеці, усупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші.
1850р. Шевченка заарештували й відправили на півострові Мангишлак. Там він карався сім років. Шевченко потай продовжив малярську й літературну творчість.
Шевченкові друзі клопотали про його звільнення. Поета звільнили із заслання. Доїхавши до Нижнього Новгорода поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми, закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.
Третя подорож Україною: Навесні 1858р. поет прибув до Петербурга, оселився в Академії мистецтв, де жив до самої смерті. Діставши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859р. повернувся в Україну, де не був дванадцять років. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих.
Його мрії одружитися та придбати землю над Дніпром не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга.
В останні роки Шевченко хворів на ревматизм, набуту внаслідок цього ваду серця, поліартрит і цироз печінки — перебіг цих хвороб, із часом, ускладнила водянка. 10 березня 1861р. Шевченко помер.
На кошти друзів 13 березня його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
8 травня 1861р. домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й залізницею перевезли до Києва.
У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві.
20 травня 1861р. на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX — на початку XX століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.
В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та відомістю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі.
Багатогранна творчість Шевченка була і залишається одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українців. З новою силою відчутний тепер її вплив на різні сторони духовного життя української нації.
Шевченко був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Його літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.