1867р. вступив до Дрогобицької реальної гімназії ім. Франца-Йосифа. Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя, знав напам'ять усього «Кобзаря», домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі, багато читав. Ще в нижчій гімназії Франко почав збирати фольклор, комплектувати власну бібліотеку (налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами) й писати віршем і прозою.
1875р., закінчивши Дрогобицьку гімназію з похвальним свідоцтвом зрілості, Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав насамперед класичну філологію та українську мову й літературу.
За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, Франко 4 рази був ув'язнений австрійською владою.
У 1870–1880-х роках Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність.
1890р. став одним із засновників та першим головою (до 1898р.) Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української політичної партії.
1893р. у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії, однак до викладання на кафедрі української словесности Львівського університету, що звільнилася по смерті О. Огоновського, допущений не був (хоча габілітація успішно відбулася 1895р.).
Останнє десятиріччя Франкового життя минало переважно в самоті та фізичних і психологічних стражданнях. Уже від 1900р. з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. Починаючи з 1908р., і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги (за сучасними медичними даними — інфекційний ревматоїдний поліартрит), унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.
Помер у віці 59 років. Похований 31 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.
У поетичному доробку Франка близько півтисячі окремих ліричних і ліро-епічних творів, частина з яких виходили за життя поета в 11 збірках (з урахуванням перевиданих).
Умовно всю поетичну творчість франкознавці розглядають у межах таких світоглядно-естетичних періодів:
1) 1873—1876рр. (лірика «молодечого романтизму»);
2) 1876—1889рр. (поезія «пророцтва і бунту»);
3) 1890—1901рр. (лірика «болю існування» та «щиролюдської моральности»);
4) 1901—1906рр. (лірика «трансцендентного художнього слова», або «влади творчого духа»);
5) 1907—1916рр. (поезія років недуги, або «катастрофи і катарсису»).
У межах цих періодів виокремлюються:
• ранні «романтичні» вірші, згруповані у збірках Баляди і розкази (1876р.) та перевиданій наприкінці життя Із літ моєї молодості (1914р.);
• поезія, яка відбиває Франкові зацікавлення науковим чи ідеальним реалізмом та соціалізмом (З вершин і низин, два видання: 1887р. і 1893р.);
• інтимна лірика (Зів'яле листя. Лірична драма);
• зріла поезія Франка як «сором'язливого модерніста» (за означенням С. Сімонека) (Мій Ізмарагд (1898р.), Із днів журби (1900р.), Semper tiro (1906р.), Давнє й нове (1911р. — як побільшене видання «Мого Ізмарагда»);
• поезія, яка не ввійшла до збірок, а також збірка Вірші на громадські теми (1913р.) та поезія, написана в час 1-ї світової війни (1914—1916рр.).
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст і філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з'явилося понад 220 видань, у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею.