Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків... Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова. І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити! Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати! Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають. Але іде запорожець
Та й почав питати:
«А що у вас, жиденята,
Доброго чувати? »Жиди й кажуть козакові:
«Таке й таке діло! »
«Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло.—А скажіть-но,— каже,— тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану! »Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,Чи звелить він козакові
Мовити з собою...
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою... І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити... Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає...
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє... Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!
Але козак йому сунув
Аж два перед очі! Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою! «Він угору! Тра донизу!» —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає! Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди! Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику! Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою. Приступили жиденята,
Рабина питали:
«Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?»І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
«Я питався: хто б тебе мав
Такий сотворити? »А він мало так казати:
«Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого! »Я, герехт! Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати? А воно пак так розумно
Мені відказало:
«Той і небо, хто і землю
Сотворити мало! »Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий! »Підступили й наші люди,
Козака питали:
« А що то ви із рабином
Розмовляти мали? »«А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався... Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі! Видить рабин — не злякає!
«Повішаю!» — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже! А він каже: «Зв’яжу руки!»
Чи чули огиду?
А я його за то в пику:
«Брешеш, скурвий жиду!