Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Степан Руданський - Рабин і запорожець

Читав рабин свої книги Двадцять і сім років, Перечитав всіх талмудів І усіх пророків... Читав двадцять і сім років, Ні з ким ані слова! З ним не сміла говорити Й сама рабинова. І чи то він свою мову За той час забувся, Чи з великої науки З розуму схибнувся,А як вийшов уже на світ Жидову учити, Він зачав уже на мигах З нею говорити! Чудуються, дивуються Жиди бородаті — І давай по цілім світі Гонців розсилати! Ганяються гонці всюди, Мудрих зволікають; Та щось мови його й мудрі Не дуже втинають. Але іде запорожець Та й почав питати: «А що у вас, жиденята, Доброго чувати? »Жиди й кажуть козакові: «Таке й таке діло! » «Ет! Дурні ви, жиденята! — Козак каже сміло.—А скажіть-но,— каже,— тому Величному пану, Що я із ним хоть і зараз До розмови стану! »Пішли жиди до рабина, Разом повклякали, Доткнулися його капців, З страхом запитали,Чи звелить він козакові Мовити з собою... Рабин тільки подивився, Махнув бородою... І вернулись жиденята Козака просити, Щоби козак із рабином Ішов говорити... Прийшов козак, поклонився, Рабина вітає... Але рабин встає з крісла, Палець наставляє... Наставляє — біс то знає, Чого рабин хоче! Але козак йому сунув Аж два перед очі! Кивнув рабин головою, Махнув бородою; Показує йому вгору Правою рукою! «Він угору! Тра донизу!» — Козак розважає І нагнувся і рукою В землю утикає! Махнув рабин головою, Подивився всюди І складає собі руки Наохрест на груди! Тогді козак приступився — Як заїде в пику! Ціле місто зворухнулось З галасу та крику! Але рабин знов спокійно Махнув бородою! Поклонився козакові, Пішов з жидовою. Приступили жиденята, Рабина питали: «Що пан рабин з запорожцем Розмовляти мали?»І сів рабин коло школи Та й став говорити: «Я питався: хто б тебе мав Такий сотворити? »А він мало так казати: «Що питати много? Той мене мав сотворити, Хто тебе самого! »Я, герехт! Що правда, правда! Я ще був питати: Хто б то був, що мав над нами Небо збудувати? А воно пак так розумно Мені відказало: «Той і небо, хто і землю Сотворити мало! »Я ще був йому казати, Що бог не гнівливий, А воно мені сказало, Що і справедливий! »Підступили й наші люди, Козака питали: « А що то ви із рабином Розмовляти мали? »«А що ж, люди? Та жид жидом! Я лиш показався, А він пальцем вже до ока Мені добирався... Та мене-то не схитрити, Знаю чого хоче, Та йому аж два козацьких Сунув перед очі! Видить рабин — не злякає! «Повішаю!» — каже. А я тебе, йому кажу, Закопаю, враже! А він каже: «Зв’яжу руки!» Чи чули огиду? А я його за то в пику: «Брешеш, скурвий жиду!