Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі...
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво! »
«Та чого зварити? »
«Да энтаво... как, бишь, ево
У вас называют?
Вот, что, знаешь... берут тесто,
Сыром накладают...»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!
Тісто сиром накладають...
То галушки, може? »
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю...
Свари-ка мне, галубушка...
Все, бишь, забываю...
Уж с глаз долой, так с памяти!
Вот энтакой бес-то!
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто! »
«Та бог його святий знає
І добрії люди!
Сир у тісті? Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка...
Экая досада!
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо! »
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче...
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана...
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може? »
Аж підскочив москалина...
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.