Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити. Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі. Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі —
Та й думу гадають. Далі їден пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі.
«Чи спиш,— каже,— куме?»«Що говориш?» — другий каже.
«Чи спиш, я питаю».
«Та не сплю ще,— каже,— куме,
Тілько що дрімаю!»«Не дрімай же на годину
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до неба
Проїхати треба?»«Та бог його святий знає
І добрії люди...
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов, буде».«Гуттю, куме! Та се баба
Тобі набрехала...
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!