Відвів воли попів наймит,
Оком не стикає...
Лежить, бідний коло груби...
Все за них гадає... А піп лежить з попадею
Та собі жартує.
То за цицьку помацає,
То і поцілує... Далі бере сорочину,
Вгору задирає...
Кладе руку нижче пупа,
Вовну розгортає... Розгортає густу вовну...
“Ото, — каже, — гущі!
Ото ліса несходимі!
Та темнії пуші! ”“Ой, панотче, — крикнув наймит, —
Милосердя майте!
Чи нема там волів наших —
В пущах пошукайте!