В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить-палає. Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають. Крізь темноту самотно зорить
Одинокая зірка ясная,Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная! Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста. Чи над людьми та зірка сумна
Променистими слізьми ридає? Чи того, що самотна вона
По безмірнім просторі блукає?