Леся Українка - Україно! плачу слізьми над тобою...
Україно! Плачу слізьми над тобою... Недоле моя! що поможе ся туга?
Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?
Гай-гай, невелика послуга! Чи я ж би такої бажала роботи? Чи я ж би терпіла бридкі твої пута?
Багато у серці моїм і одваги, й охоти...
Та й я ж у кайдани закута! Ох, сльози палкі – вони душу палили,Сліди полишили огнисті навіки.
Ті жалі гіркії – вони мені серце зв’ялили!
Даремні для нього всі ліки. Чи ж мало нас плаче такими сльозами? Чи можем ми, діти, веселими бути,
Як ненька в недолі, в нужді побивається нами?
Де ж тута веселого слова здобути? От знову ридання оті навісніїУ грудях мені закипають.
Ой доле! Невже сі ридання тяжкі голоснії
Отак надаремне лунають? Говорять, що матері сльози гарячі
І тверде, міцнеє каміння проймають;
Невже найщиріші кривавії сльози дитячі
Ніякої сили не мають?