Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє. Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,Тільки туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий. Он степовеє село розляглося
В балці веселій та милій,Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Тільки на хатоньці білійВидно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –
Далі все степ той без краю,Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
Часом могилу стріваю. В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –
Тихо, і вітер не віє. Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє...