Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих – без ліку! Веселую чутно музику. Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику. І все чужина! ох, біда самотному
У місті широкім! Себе ночувать одиноким! І добре, хто має к багаттю чийому
Склонитися слухом і оком. То ж добрії люди мене привітали
В далекій країні,Там друга в прихильній дівчиніЗнайшла я. І моря красу споглядали
Не раз ми при тихій годині. На тихому небі заблиснули зорі,
Огні запалалиУ місті. Ми тихо стояли,Дивились, як ясно на темному морі
Незлічені світла сіяли. В широкім просторі губилося око,
А думка питала,Де щастя шукать вона мала,Любові й надії – у небі високо?
Чи в морі спокою б шукала? Ні, думко! даремне в світовім просторі
Притулку шукати,В безодню дарма поринати;Любов і надія не в зорях, не в морі,
Між людьми поради питати! Шукай, може, душу там знайдеш де щиру
І розум величний;Де правди не згас промінь пишний,Там треба шукати любові та миру.
Спокій же знайдеш колись вічний.