В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце. Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi! Тиша в морi... педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi. З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає. Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти! Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду. Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.