Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло. Ночі темної дивні почвари
Заглядали в безсоннії очі,І страшніші, ніж сонні кошмари,
Ті привиддя безсонної ночі. Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі,Ох, непевні ті думи страшнії,
Наче хвилі у північ на морі! Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зіпхнути? Хт’о поважиться людськеє горе
Світовеє серденьком збагнути? Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати... Хай же думка моя вільно лине, –
Я не буду на ранок чекати. Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати. Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю. Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!