В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі... Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі. Там на березі мріє кідками
Морський човен, розбитий, нужденний,Наче звір, що в пустині пісками
Його вихор засипав південний;Мов у неба рятунку благають
Ті останки сумні, нещасливі,А з туману на них набігають
Грізні, люті вали білогриві. Вдарить вал і гукне, мов з гармати,
Скрізь по березі гук залунає;Хоче море човна розламати,
Трощить, ломить, піском засипав. Сильне море! Нащо стільки сили?
Тільки стогін відповідь на неї. Краще б хвилі вже разом покрили
Тую здобич потуги твоєї. Коли ж треба тобі, сильне море,
Десь подіть свою силу напрасну, –Обернись на се поле просторе,
Затопи сю країну нещасну! Як розбитий човен безталанний
Серед жовтих пісків погибає,Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає. Наче кінь степовий, вільний, дикий,
Що в пісках у пустині вмирає:Захопив його вихор великий,
Кінь упав і в знесиллі конає. В ньому серце живеє ще б’ється,
В ньому кров не застигла живая,А над ним вже кружляє та в’ється
Птаства хижого чорная зграя;Рвуть, хапають, їдять та шматують
При пажернім та лютім ячанні,І кривавеє тіло батують,
Що тремтить при останнім сконанні. Сильне море! зберися на силі!
Ти потужне, нема тобі впину, –Розжени свої буйнії хвилі,
Затопи сю нещасну країну!