Дорога довга. Чагарі, долини,На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини. Коли зненацька чую: «Ось Байдари!»Дивлюся: брама, сиві дві скелини...
О, що се? Чудо чи потужні чари? Немов заслона впала і відкрилаНатури дивні, краснії дари,
Що досі від людських очей ховались. Щоб тута жити, треба мати крила! Вже люди, певне, від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались. Мов невидимая рука тут положилаГраницею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались. Один зелений бескид, другий – темний. Здалека море хвилі золотії
Шле, наче провість волі і надії... Чи се той світ, загублений, таємний,Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?