Ти не мій! розлучив нас далекий твій край,
І вродлива чужинка забрала! Ти там, може, знайшов незаказаний рай,
Я ж без тебе, мов квітка, зів’яла. І зостались мені лиш пісні та думки...
Ті пісні наші бранці зложили,Прислухаючись, як край Євфрату-ріки
Вавілонськії верби шуміли. Ті пісні не співались, у дні жалібні
Арфи висіли смутно на вітахІ гойдались, неначе журились, сумні,
По веселих утрачених літах. На мовчазних устах не лунав тихий спів,
Він на крилах думок у пустиню,У зруйноване божеє місто летів
І оплакував рідну святиню:«Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,
Вороги найсвятіше сплямили,На твоїм олтарі неправдивим богам
Чужоземці вогонь запалили. Всі пророки твої від тебе відреклись,
І левітів немає з тобою. Хто погляне на стіни, величні колись,
Покиває, сумний, головою. Ти не наш, але вірними будуть тобі
На чужині ізраїльські люди, –Що господь сам обрав за святиню собі,
Те довіку святинею буде!»Милий мій! ти для мене зруйнований храм,
Чи я зрадити маю святиніЧерез те, що віддана вона ворогам
І чужій, неправдивій богині?