Леся Українка - «Я знаю, так, се хворії примари...
Я знаю, так, се хворії примари, –
Не час мені вмирати, не пора. Та налягли на серце чорні хмари
Лихого пречуття, душа моя вмира! Вдяглися мрії у смуткові шати
І понесли мене в дивний, мовчазний край,І там прийняв мене в зеленії палати
Плакучих верб і кипарисів гай. Серпанком чорним жалібниці-мрії
Мені покрили, очі, змеркнув світ, залунали скарги жалібнії
Моїх покинутих пісень-еиріт. Пісні вернулись плакать на могилі
Палкого серця, що носило їх,Вони були між людьми гості милі,
Та не прийняв ніхто їх за своїх.