Леся Українка - «Обгорта мене туга, болить голова...
Обгорта мене туга, болить голова,
Стіни й стеля гнітять, мов темниця... Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де поділась моя чарівниця,Молода моя муза, і горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха? Я ж без неї тепера така самотна
Серед сього безкрайого лиха. Сеє лихо моє, мов туман восени,
Без краси-блискавиці, без грому,Без раптового вихру буйної весни,
Що гуляє по гаю густому,Навіть муза боїться вступити сюди,
В сей осінній туман небарвистий,Кличе здалека: «Встань і за мною ходи
Тим шляхом, що сіяє сріблистий. Кожна зірочка снігу нам буде в очах,
Наче справжняя зірка, зоріти,Будуть зорі встилати розложистий шлях,
Наче шлях тріумфатора квіти. Будуть сніжнії зорі таночки вести
З буйним вітром, мов коло дівоче,Адже правда, моя вихованко, і ти
До зірок полинула б охоче? »Вабить, кличе далекая муза мене,
Мов гарячка наводить примари,А навколо туман, наче море сумне...
Чом його не розвіють сі чари?