У дитячі любі роки,Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства. Тільки дивно, що не принци,Таємницею укриті,
Не вродливі королівни
Розум мій очарували. Я дивилась на малюнкахНе на гордих переможців,
Що, сперечника зваливши,
Промовляли люто: «Здайся!»Погляд мій спускався нижче,На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: «Убий, не здамся!»Не здававсь мені величнимТой завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокірну
Взяв оружною рукою. Тільки серце чарувалаБранки смілива відповідь:
«Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!»Роки любії, дитячі,Як весняні води, зникли,
Але гомін вод весняних
Не забудеться повіки. Він, було, мені лунавУ безсонні довгі ночі
І єднається так дивно
З візерунками гарячки:Мріє стеля надо мною,Мов готичнеє склепіння,
А гілки квіток сплелися
На вікні, неначе грати. Од вікна до мене в хатуЧервонясте світло впало, –
Чи то вуличнеє світло,
Чи то полиски пожежі? Що се так шумить невпинно? Навісний, безладний гомін!
Чи в крові гарячка грає,
Чи війна лютує в місті? Чи се лютий біль у менеТихий стогін вириває,
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:«Хто живий у сьому замку? Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько! Подивись на бойовисько,Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в’ється
Корогва хрещата наша? Коли ні, – зірву завої! Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рідний край пролита! Ні, я чую наше гасло! Ось воно все голосніше...
Зав’яжіть тісніше рани,
Шкода кров губити марне! »Так дитячі мрії гралиМіж примарами гарячки.
А тепер? – гарячка зникла,
Але мрії не зникають. І не раз мені здається,Що сиджу я у полоні
І закута у кайдани
Невидимою рукою. Що в руці у мене зброяНеполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають мені кайдани. Глухо так навколо, тихо,Не шумить гарячка в жилах,
Не вчувається здалека
Дикий гомін з бойовиська. Так і хочеться гукнути,Наче лицар мрій дитячих:
«Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо! Подивись, чи в полі видкоНашу чесну короговку?
Коли ні, не хочу жити,
Хай мені відкриють жили,Хай джерелом кров поллється,Згину я від згуби крові.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита! »Ялта,