Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Леся Українка - Порвалася нескінчена розмова...

Порвалася нескінчена розмова. Тремтить вона, мов порвана струна, В моєму серці. Від одного слова Розкрилася в душі моїй труна. Повстала туга, сном важким приспана,Повстала велетом і досягла до хмар, Жаль запалав, прибоєм океана Загомонів його страшний пожар. Ох, той пожар у других будить силу,Ту, що Бастілії тиранів розбива, Що визволя з кайданів волю милу, – У мене будить він слова, слова! Товаришу! не можу я мовчати,Лежить таке прокляття на мені, Що мушу тугу словом зустрічати: Вони дзвінкі, мої думки сумні. Часи глухонімії не заглушатьДзвінких думок, вони бринять, бринять, – Отак невільники руками ледве рушать, Як на руках кайдани задзвенять. І там, де на всьому лежить печать мовчашм,Де стримані і скарги і пісні, Де здавлені прокльони і ридання, Вість людям подають кайдани голосні. Нехай же дзвонять голосно кайдани,Не буду заглушать. Коли б могли Вони збудить луну і розтроюдить рани В серцях людей, що мохом поросли;Коли б могли вони тим людям нагадатиПро поневолених, замучених братів, Посаджених поза залізні грати, Відданих в руки навісних катів. Коли б кайданів брязкіт міг ударитьПеруном в тії заспані серця, Спокійні чола соромом захмарить І нагадать усім, що зброя жде борця;Коли б та зброя здійнялась до бою,Загомоніла б так, мов туча градова, – Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова.