Хочеш знати, чим справді було
те, що так колись пишно цвіло,
що на серце наводило чари, світ вбирало в злотисті примари, те, що сяло, мов чистий кришталь,
а безжалісне й гостре, мов сталь. Приторкнутись ти хочеш близенько,
придивитись до нього пильненько,
скинуть з нього покраси й квітки, одрізнити основу й нитки, –адже часом найкраща тканина
під сподом просто груба ряднина. Залиши! се робота сумна,
не доводить до правди вона.
Глянь, смереки зеленії косиповбирались у ряснії роси. Не питай, чи то справді роса
самоцвітна, всесвітня краса, чи то, може, те сонце здурило,
в лелітки дощ холодний змінило,
або, може, то хитрий вітрецьз марних крапель сплітає вінець, або, може, то винна смерека,
що показує росу здалека...