Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,
чогось мені тяжко-важко, на серці досада. Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя, зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;а я той цвіт позриваю та сплету віночка,
кину його, червоного, в воду до поточка:пливи, пливи, мій віночку, до самого моря, може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя. Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,
а від нього синя хвиля геть почервоніла. Гірка вода в синім морі, гірко її пити;чом я свою досадоньку не можу втопити?