Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека. Запалала при смереці смолова ялиця:горить моя досадонька, мов сухая глиця. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка, та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка! Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо. Притулишся до серденька, мов дитина рідна, буде тобі з мого серця колиска вигідна:що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться...
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!