Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати. Бачить з вежі гарна дама, що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
носила до нього джуру.– Пане лицарю, вас просятьзалишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
поки рану перев’яжуть. Є у нас м’які завоїі бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.«Любий джуро! щира дякатій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні. Якби я хоч на хвилинускинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя мов порвала б. Бо й такі бувають рани, що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого».– Ох, мій пане, ся відповідьзранить серце ніжній дамі! –
«Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне».