Що ти говориш, любко моя мила?
Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? Ні! Певне, ти мене ніколи не любила! Журливо ти хитаєш головою
І кажеш: «В нас дороги розійшлись». О ні, я вірю – зійдуться колись,З’єднаємось навіки ми з тобою. Я поборю найтяжчі перешкоди,
Я маю силу, я мов дуб міцний,Я дам тобі притулок затишний,Обороню від лютої негоди. Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш...
Твоя душа за мною не жалкує,А тільки серце вражене сумує,І жаль тобі, що ти мене кохаєш.