Леся Українка - Ой я постреляна, порубана словами...
Ой я постреляна, порубана словами, душа моя на рани знемагає,
неначе стрілами і гострими мечами,
мене його рука здалека досягає.
Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє, спиніться, дайте спокій на хвилинку,
уже ж ми в серце ранені обоє,
хоч я не стала з ним до поєдинку.
Не стала я, ой ні, додолу впала, мої слова не зброя, а ридання,
я вилила усе, що в серці мала,
стлумила тільки се одно благання:
«Добий мене, дай згинути одразу!»Ох, як сей поклик з серця поривався,
та знала я, що тим завдам уразу,
і змовкла я, і голос мій порвався,
і заніміло серце. Краща долябула тим лицарям, з сідельця збитим, –
по праву давньому була їм щира воля
гукнути: «Вбий мене!»... і – бути вбитим.S.-Remo,