Леся Українка - Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися...
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу, вітер з полудня несе без кінця ту югу. Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моєсвітить і смутить, буяє й життя не дає.