Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Леся Українка - Напис в руїні

Я, цар царів, я, сонця син могутній, Собі оцю гробницю збудував, Щоб славили народи незчисленні, Щоб тямили на всі віки потомні Імення»... Далі круг і збитий напис. І вже ніхто з нащадків наймудріших Царського ймення прочитать не може. Хто збив той напис, – чи сперечник-владар, Чи просто час потужною рукою, – То невідомо. Дивним візерунком Багато слів написано край нього Про славу безіменного владаря, Змальовано царя славетні вчинки: Он цар сидить високо на престолі, Народи подолані йдуть з дарами Коштовними й додолу клонять чола, А він сидить, немов камінний ідол Під опахалами з барвистих пер. Лице його подібне до Тутмеса, І до Рамзеса, і до всіх тиранів. Он далі він, схопивши за волосся Одразу цілий гурт якихсь повстанців, Кривим мечем над ними замахнув. Лице його подібне до Тарака, До Менефта, як і до всіх тиранів. З лицем тим самим він левів полює, Левіафанів ловить, б’є пташок І їде полем через людські трупи, І бенкетує по своїх гаремах, І на війну жене своїх підданих, І посилає на роботу люд, – На ту страшну єгипетську роботу, Що має вславити царське імення. Іде той люд, мов хвилі в океані, Без ліку, без числа на бойовисько І стелиться під ноги коням царським, А хто живим зостався з того люду, Той гине на єгипетській роботі: З його могили хоче цар зробити Для себе пам’ятник – хай гине раб! І раб копає землю, теше камінь, Приносить мул з ріки і робить цеглу, Виводить мури, статуї великі, Запрігшись, возить самотужки й ставить І щось будує вічне і величне, Щось незрівнянне і потужно гарне, Мальоване, мережане, різьблене, І кожна статуя, колона, малювання, Мережечка, різьба і навіть цегла Незримими устами промовляє: «Мене створив єгипетський народ І тим навік своє імення вславив!»Мандрівнику, спинись, коли в пустині побачиш де таку царську гробницю, хто б він не був, той цар, що там спочив, ти не йому поклонишся, спинившись. Умер давно той цар з лицем тирана, Умер давно народ, йому підданий, умерло ймення, і загибла пам’ять. Зосталася по їх дивна будова, Царю могила, пам’ятник народу, А що здобув той цар з лицем тирана? Собі могилу, пам’ятник... Умер давно той цар з лицем тирана, Зоставсь по ньому – круг і збитий напис. Співці! не марте, вчені! не шукайте, Хто був той цар і як йому наймення: З його могили утворила доля Народу пам’ятник, – хай гине цар!