Леся Українка - О, не кори мене, любий, за мрії про славу...
О, не кори мене, любий, за мрії пpo славу, не дорікай за жадобу тернів золотих,
сам ти в мені розбудив ту гадюку лукаву,
голос її засичав... а здавалось, навіки затих! Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотистаз мого чола з того часу, як я до роботи взялась
тихої, смирної. Зникла поезія чиста
з тої хвилини, як спільна нудьга почалась. Ти се сказав. І спалахнуло соромом чолотак, наче ганьби тавро ти на ньому поклав.
Погляд блука неспокійний, шукає навколо:
де ж він, той терен злотистий, щоб знов ореол мені дав?