Тебе я, може, зраджу. В ту годину, як таємницею весь світ укриє мла,
приникне геній з поглядом огнистим
і з поцілунком до мого чола. І я тоді бліда й тремтяча встану, покину ліжко і піду за ним.
Крізь темряву піду за гордим і величним
таємним генієм моїм. Моїм устам свої слова надасть він, одкриє всі дива, що знає сам.
Із серця глибини тоді полинуть
к широким, неозорим небесамнестримані, одважні, вільні співи.