Чого марсельську пісню чути?
Хіба день слави вже настав?
Хіба розірвані всі пуги?
Хіба тиран вже з трону впав? Де зброя, громадо? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? Се ж пісня того батальйона,
що збройно в поле виступав,
під прапор свого легіона
незламну силу закликав. А наша де зброя? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? Чи вже розбито каземати
в царській твердині віковій?
Загомоніли раз гармати –
чи се вже йде останній бій? А де ж наша зброя? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? Чи се на нас ідуть чужинці
здобуту волю руйнувать?
Чи за ту волю всі вкраїнці
готові одностайно стать? Так де ж наша зброя? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? Чи серед вражої батави
не мають давні бунчуки?
Перед царем свої булави
хіба не клонять козаки? Погляньте ж, де зброя? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? Ген від Москви аж до Варшави
зачервоніли жупани,
козацтво «здобуває слави»,
спис і нагайки скрізь пани. На кого ж та зброяі військо в рядах? Чиєю ж се крів’юполитий нам шлях? А в нас тут «Марсельєзу» чути,
немов тепера «Славний день»,
немов розірвані всі пути
і вороги розбиті впень. Де зброя, громадо? Де військо в рядах? Чи ж крів’ю не доситьполитий нам шлях?