Леся Українка - В холодну ніч самотній мандрівець...
В холодну ніч самотній мандрівецьв глухім бору знайшов старе кострище;при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище, стреміло скілька цілих ще дровець, були сирі ті, що лежали вище, либонь, отой, хто сей вогонь налив,
не допаливши, кинув і залив. І мандрівець тремтячими рукамипочав багаття згасле ворушить, знайшов десь іскорку межи трісками, і втішився, і став її живить. Затлівся присок дрібними зірками, та вогник не спалахнув ні на мить, і мандрівець, прогаявши годину,
подався геть, проклявши пожарину. А іскра тліла в попелі важкімі ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркімі хворий пал той жеврів аж до рана. На сході сонця у димку тонкімвогню блиснула смужечка багряна. А поки сонце осіяло бір,
вогонь вже лютував, мов дикий звір.