Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Леся Українка - Народ пророкові

Ти прокляв нас прокльоном важким За жорстокість, упертість і зраду. Сам судив нас, і вирок дав сам, І ніколи не кликав на раду. Скорпіоном язик твій був нам, Ти нас мучив і жалив невпинно, А тепер ще й стоїш проти нас, Мов ображений ти безневинно. Так, тепера здається тобі, Що вже й світ не видав стільки муки, Скільки ти від народу прийняв За свої велемудрі науки. Ох, який же це з тебе пророк, Що твоє винозореє око Тільки власную бачить біду, Та й тієї не бачить глибоко? Ти ще скарги заводиш та жаль, Ти, єдиний безсмертний в сім тлумі! Адже вічно твій житиме дух Вкупі в словом в прокльонах та глумі. Хоч побити ми можем тебе, Каміняччя навергавши силу, Але ж тим тільки вищу тобі Та міцнішу насиплем могилу. Хоч блиснеш, мов летюча зоря, Се для твого безсмертя доволі, Ми ж, неначе Молочная путь, Мусим довго світити поволі... А на кожного з нас темна ніч Наче ворог у схові чигає, Зимні руки – важке забуття Із простору віків простягає. Ти запрягся в залізне ярмо самохіть, то й ходи в нім терпляче, ми ж не знаємо, хто нас запріг, і гризе нас те путо боляче. Ти кленеш наші душі тверді і серця наші черстві та вперті, як їм бути м’якими, поглянь: ми ж голодні, і босі, й обдерті. Бігли ми за пророками вслід до Ваала, потім до Нініба, всім служили богам – ні один не подав ні рятунку, ні хліба. Де є камінь такий на шляху, Щоб на нього не збили ми ноги? Чи бував нам проводар коли, Що не вів манівцем без дороги? То ж найбільший пророк наш блукав сорок літ вкупі з нами в пустині, хоч із ним розмовляв сам господь віч-на-віч з огняної купини. А до нас не подав ще наш бог з власних уст ні єдиного слова, як же можемо тямити ми, що є справжня небесная мова? Так, зачерствіли наші серця, Мов рілля через довгу посуху, Та за теє не нас ти клени, Проклинай своє браття по духу. Чи один же такий, як і ти, Нам казав: «Так говорить найвищий». Інший тому брехню завдавав: «Я від бога», – казав. Хто щиріший? Адже тільки не хутко діла Виявляють нещирість у слові, Як же маєм одразу, без діл, Пізнавать вашу душу по мові? О, якби ж ми побачить могли Власним оком хоч раз того бога, Що до нього ви кличете нас! Як стріла була б рівна дорога. Ох, якби ж він і нам уділив Світла мудрості з свого проміння, Ти б не кидав прокльонів на нас, Ми б не кидали в тебе каміння. Та чи був би ти радий, щоб ми Раптом стали, як ти, всевидющі? Ох, либонь, ти б сконати волів, Як вигнанець-пророк серед пущі...