Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Леся Українка - Хамсін

Рудий Хамсін в пустині розгулявся, Жагою палений, мчить у повітрі, Черкаючи пісок сухими крильми, І дише густим полум’ям пекучим. Якесь весілля дике! Мов сопілка – Співа пісок, зірвавшися зненацька З важкої нерухомості своєї, А камінці на бубнах приграють. Хто ж там у жовтій та сліпучій млі На честь Хамсінові таночки водить? Щось віє покривалами тонкими, Так прудко-прудко крутячись у танці... Якісь таємні вітряні дівчата, Веселі діти смутної пустині? «Чужинко, не дивись! Засиплю очі!» І заздро загорнув Хамсін полою Киреї жовтої своїх танечниць. Ніхто не сміє бачить їх. Араб Серед пустині падає додолу, Як на молитві. «Вже ж! Молись! Молись! Я давній бог, я той могутній Сет, Що тіло Озірісове нетлінне Розшматував і кинув у пустиню. Ох, як тоді Ізіда заридала». І звеселився спогадом Хамсін, І вся пустиня мов знялася вгору І в небо ринула. На жовтім небі Померкло сонце – око Озіріса – І стало так, мов цілий світ осліп...