Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Леся Українка - Вітряна ніч

Чорна-чорна та глибока ніч – (Є такі тут погляди жіночі) – Вітер мчить шалено із півночі, Мов тікає від погоні пріч. Розігрівся щось вітрець мій рідний, Став палкий, неначе той Хамсін, Запальний, рвачкий Сахари син, – Чи давно ж покинув край мій бідний? Там він по конаючих снігах Волочив важкі та вогкі шати, Забирався холодом до хати І стогнав, мов пугач по лугах. Чи його коханням запалила Раптом ця пустиня золота, Що над нею він огнем літа, Мов його й не північ породила? Він влетів до мене у вікно, Наче приском в темну хату кинув Тим дзвінким піском... і геть полинув! Що ж, лети, про мене все одно. Ти чужий тут став у сій країні, Не приніс для мене ні луни Здалека, з моєї сторони, – Тільки спів кохання для пустині.