Боже! куди се я плинусим біловійним туманом?
Може, я лину на безвість
в вогкі летючі сніги? Може, то тільки легендакрай той, осяяний сонцем,
край той, куди я збиралась
болі свої віднести? Може, то казка знадливатії смарагдові луки,
плеск тепловодої річки,
злотоіскристі піски? Може, то відьма-гарячкаспогади й мрії зібрала,
з них на вогні мого палу
дивний зварила напійі пройняла мені душунепереможним безумством
тим, що людину заводить
на бездоріжжя страшні? Може, і в сніжних пустеляхfata morgana панує,
марева срібно-блакитні
сіючи в білих снігах? Може, прокинуся хуткоз сеї примари-омани
десь на безлюднім просторі
і без надій на життя?