Не він один її любив,
віддавна Україну
поети славили в піснях,
немов «красу-дівчину». Від неї переймали сміх,
і жарти, і таночки,
її байки, немов квітки,
сплітали у віночки. Той в ній давнину покохав,
той мрію молоденьку.
Він перший полюбив її,
як син кохає неньку. Хоч би була вона стара,
сумна, змарніла, бідна,
для сина вірного вона
єдина, люба, рідна;хоч би була вона сліпа,
каліка-недоріка, –
мов рана ятриться в ньому,
любов його велика. Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці, і, взявши дар від неї,
йшли до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину. Він перший за свою любов
тяжкі дістав кайдани,
але до скону їй служив
без зради, без омани. Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.