І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,Як я тебе згадаю,У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,Вони б над ним ридали,Та сором сліз, що ллються від безсилля. О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;Доволі вже їм литись, –Що сльози там, де навіть крові мало!