Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Борис Грінченко - Нудьга

Холодно, сумно; під хмарами сірими Небо сховалось усе; Вітер гуляє полями змокрілими, Негідь, тумани несе; Мокрий туман той прослався над селами І на деревах повис, Скрізь з краєвидами ти невеселими Тільки й зустрінешся — хоч не дивись! В полі немає тобі і пташиноньки, Ані комашки нема — Все поховала, усе до билиноньки Осінь похмура сама. Глянеш селом хоч — і там сумовитії Тільки картини одні; Мокрії хати, дощами облитії, Сірі, убогі, смутні. Влітку зелені, тепер похилилися Жовті і голі садки; Вулиці довгі калюжами вкрилися; Тільки старі будякиПопід стінами стоять і хитаються, Наче їх хилить журба... Став би робити, так наче глузуючи, Так уже склалось на сміх, Що і робити незмога... Нудьгуючи, Жди без розваг і утіх! Ох, якби знову ти, воле, вернулася, Подруго днів молодих! Все б, що ні мучило душу, забулося, Все б я тоді переміг! Ті, що скували життя, нестерпучії Пута зламав би, розбив: Гордо ішов би, забувши пекучії Муки похмурих цих днів! Та не судилось... Вітри вже холоднії Сумно круг хати гудуть І безнадійні хвилини самотнії Ніби ще тяжчі стають...