Борис Грінченко - Скоріш! Скоріш! Од сірого туману...
Скоріш! Скоріш! Од сірого туману
Самі шматки зосталися, ще мить —
І сонце ось, віта свою кохану
І всю її промінням золотить. Горить! Пала! Блискучою стягою
Старий Дніпро серед степів прославсь;
Киваючи рясною головою,
Зелений ліс до сонця засміявсь. І все живе. Дзвенять в повітрі згуки,
Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,
І світ увесь, здається, задзвенів. Чого ще ждать? Скоріш, мерщій у поле,
Мерщій у степ! Я вп’юсь тобою, воле,
Серед моїх незміряних степів!