Одинокий сиджу над рікою,
Одинокий з думками, з журбою. Вечоріє, за горами гасне,
Як небесна ватра, сонце ясне. Від лісів холодний вітер віє,
Шуварі гне і квітки леліє. Над селом, між горами, в долині
Висять хмари легкі сіро-сині. З коминів до неба дим снується –
Образ меркне, дійсність наче сниться. Лиш ріка заєдно грає, грає,
Щось в ній буриться, плаче, зітхає. Гей, ріко! Однакі наші шуми:
В тобі хвилі грають, в мені – думи. Берег взяв тебе в свої окови,
А мене – життя важкі умови. В нас обох і броди, і безодні,
І обоє стали ми негодні. Лиш ідемо крізь гори і бори
У невідоме нам чорне море.