В золотій смушевій шапці
Циган-вечір сходив з гір,
Ніс він ніченьці-циганці
З срібла кований набір. А вона його вже ждала
У долині, у гаю,
Ніжним гребенем чесала
Чорну кісоньку свою. І кохану він помітив,
Уклонився, шапку зняв
І найкращу квітку з квітів
У обійми дужі взяв. Заспівали поцілунки,
Чи озвались солов’ї,
Чи забрязкали дарунки
На палких руках її? Хто це скаже? Хто це знає?
Тільки той, хто ходить в гай,
Хто в огні, як я, палає,
Хто закоханий украй.