Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами! Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно! ...людське серце
До краю обідніло.
Проходила по полю —
Зелене зеленіє...
Назустріч учні Сина:
Возрадуйся, Маріє! Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса? Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте з Галілеї. Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату —
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту.
Проходила по полю,
В могилах море мріє —
Назустріч вітер віє:
Христос воскрес, Маріє! Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю. Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою.
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою. Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч Ти, Маріє!
Проходила по полю...
— І цій країні вмерти?
Де Він родився вдруге,—
Яку любив до смерти? Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що Тебе розп’ято?
За що Тебе убито? Не витримала суму,
Не витримала муки,—
Упала на обніжок,
Хрестом розп’явши руки! Над нею колосочки
«Ой радуйся!» — шептали.
А янголи на небі
Не чули і не знали.